Непрохана зима. Мовчать дерева голі.
По скринях - голоси, по людях – тихий зойк.
Вмирає пісні плоть, загорнута у горло,
І рвуться нерви струн. І нищиться зв’язок.
А поки кобзарі укупі безборонно,
Поповнюють архів, готують товарняк.
В нажаханих дерев за ніч сивіють скроні,
Бо тягнеться уздовж траншея, мов с-труна.
І моторошно так, що дихати несила…
Задобрили бійці порожні шлунки ям.
Та ж кобзи, мов жінки,під серцем тих носили,
Хто залишив пісні у спадок солов’ям.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357930
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.08.2012
автор: Наталка Янушевич