1.
Ще одна ниточка, від серця і – до рук:
Ти – мов лялькар, а я – маріонетка,
Ти легким порухом примушуєш мене
До дна тобі усю себе віддати;
І знову нитка розриває серце,
Я уже звикла, це – моя буденність;
Що можу я? Я – лиш маріонетка,
Закохана у свого лялькаря...
...2001.
2.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар.
Та нитка не порветься…
Я розумію: буть з тобою – гріх.
Ти – мов упир:
Висмоктуєш всі соки,
Тобі без слів себе всю віддаю,
Немов у вир –
Холодний і глибокий.
Лиш почуттям до тебе я жию.
Та як же буть?
Докірливо зусюди
На мене очі дивляться святих.
Забуть, забуть…
Розірву собі груди –
Аби навік з них вирвати цей гріх.
2010
3.
Ти – мов лялькар.
На нитках моє серце,
І ти нещадно смикаєш за них.
Іще удар –
Та нитка не порветься.
Любов до тебе – мій найбільший гріх.
Моя душа –
Немов розкрита рана,
Оголена на посміх і на глум.
Лишилась я
Тобою не кохана.
Уже не можу притлумити сум.
Твоя рука
Дає благословення
Други́м. Мені – лиш серце розрива.
О, мій лялькар!..
І тільки твоє ймення
В устах моїх, як знак, що ще жива.
2011-01-30
(Малюнок автора.)
[i]Із циклу "Брабантське мереживо"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=357487
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2012
автор: Анно Доміні