Не голоси душе! Що зраджена - забудь!
Нехай намул всідається поволі.
Вітрильники обшарпані пливуть,
Неви́глядні, розпачливі і кволі...
Шмагає вітер - глиною в лице!
Дощу не знало поле бур’янисте...
Ти сльози болю повтирай тихцем,
На шию долі зачепи намисто
Небулих зір, нескапаних свічей -
Нехай сіяє тьмяно, ледве видно...
Бувають стрічі марними - з очей,
Невтримано, нестулено, невсидно...
До рук надій натикавши троянд
(Колючих слів, думок, брехні, утрати),
Ти забреди ще в той лелійний сад -
Нев’ялого осердя пошукати.
Дасть Бог - знайде́ш. Згасає перший день,
Що засвітився факельно-маячно.
Вітрильником неви́глядним пливе
До тебе той, що зрадив необачно...
(29.06.12)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=347085
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2012
автор: Леся Геник