луги́ мої!
пахнуть меда́ми:
оксами́тово-барито́нно-
бджоли́но-мажо́рно гудуть…
щемлять галогра́мно
прудконогими тенора́ми…
басують по́части
густо-поважно джмелями,
корів перестигло-молочних!
заради розваги пасуть
хилитають
розвітрено-димко-подібним колоссям
неприборканих диких трав
яв…
а так ніби й прав!
не здалося – то еспарце́т!
вирвався
із колориту тоні́в
жовто-біло-зелено-
приглушених –
як
акрило-насичений фіолето-фальцет…
…невловимі
на́тяки м`яти:
так солодко…
хочеться спати…
піском гарячим
незрячим
відтирає од себе стежка
змарнілі чиїсь сліди,
молодим вужиком
стрімко звивається попід вербами –
до води…
десь
невидимо
форкнув кінь,
ширя́
безшелесно надтрав`ям
великої пташки
тінь…
ні людей –
ні сміття.
Буяй!
мезозойськими схилами пагорбів
медово-незмінне
лугове́ Життя!
24.06.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=345977
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2012
автор: Валя Савелюк