бузки одцвітають –
жасмини стають на порі…
зав`язь дрібну
зав`язують дикі вишні,
мріють зале́дь
у прозорому сні
неприборкано пишні
мальовничо розхристані
груші і яблуні –
навіки-забуто-колишні.
сонце
прокинулося зо сну,
встало з ліжечка,
вийшло босе –
вмивається
і розчісує
об траву земну
золотаві свої
розсипані вільно коси –
пахнуть просонням
роси.
Земля
смарагдом коштовним сія…
десь квітка
бджолу колише,
упала пелюстка,
зіп`явся
майбутній плід,
крізна́ парасолька
несе насінину в життя,
чваняться стиглістю
колосочки і волоття…
лоскоче за вушком
шурхітлива
нелякана тиша –
цілковита гармонія…
так і день
у самотворчім труді мине.
може, десь
відшумить
життєдайна злива…
що тішилося
і сміялося –
мирно засне,
щасливе.
ні підступності, ні страху –
Земля!
прообраз Божого раю…
а вночі лиш
викотиться
з поза найдальшого небокраю
багряно-напружена куля…
таємниця
жахлива ця:
на кривавому диску Місяця
тінь затемніє щербата:
то брат
підняв,
нахромивши на вила,
брата –
єдиний слід,
що зоставив
на згадку про себе
увесь
людський неслухняний рід,
що ніби то жив колись тут,
на Землі,
як у себе вдома –
близько шести мільйонів літ
пото́му…
24.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=339556
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.05.2012
автор: Валя Савелюк