Від Богдана до Івана - не було гетьмана

Іван  Степанович  Мазепа  -  гетьман  України  1687-1709р.р.
Мазепа  народився  20  березня  1639  року,  в  українському  хуторі  Мазепинці  Київського  воєводства  Речі  Посполитої,  неподалік  Білої  Церкви.  
1700  року  вибухнула  Північна  війна.
Під  час  війни  цар  висунув  перед  українцями  нечувані  раніше  вимоги.  Замість  того  щоб  захищати  свою  землю  від  безпосередніх  ворогів  —  поляків,  татар  і  турків,  українці  були  тепер  змушені  битися  зі  шведськими  арміями  у  далекій  Лівонії,  Литві  чи  Центральній  Польщі.  У  цих  походах  стало  до  болю  очевидним  те,  що  козаки  не  могли  рівнятися  з  регулярними  європейськими  арміями.  Регулярно  їх  полки  поверталися  з  півночі,  зазнавши  втрат,  що  сягали  50,  60  і  навіть  70  %  складу.  Коли,  намагаючись  узгодити  дії  своїх  військ,  Петро  І  поставив  на  чолі  козацьких  полків  московитських  і  німецьких  командирів,  моральний  дух  козаків  занепав.  
Загальне  невдоволення  нарешті  штовхнуло  Мазепу  шукати  іншого  покровителя.  Коли  польський  союзник  Карла  XII  Станіслав  Лещинський  став  погрожувати  нападом  на  Україну,  Мазепа  звернувся  по  допомогу  до  Петра  I.  Цар,  чекаючи  наступу  шведів,  відповів:  «Я  не  можу  дати  навіть  десяти  чоловік;  боронися,  як  знаєш».

Після  того,  як  Мазепа  переконався  в  тому,  що  Петро  І  нищить  основи  української  державності,  він  вирішив  використати  умови,  створені  Північною  війною  (1700—1721  рр.)  для  розв'язання  державницьких  проблем  іншим  шляхом.  Петро  І  порушив  зобов'язання  обороняти  Україну  від  ненависних  поляків,  що  являло  собою  основу  угоди  1654  р.,  і  український  гетьман  перестав  вважати  себе  зобов'язаним  зберігати  вірність  цареві.  7  листопада  (28  жовтня)  1708  р.,  коли  Карл  XII,  який  ішов  на  Москву,  завернув  в  Україну,  Мазепа,  в  надії  запобігти  спустошенню  свого  краю,  перейшов  на  бік  шведів.  За  ним  пішло  близько  3  тис.  козаків  і  провідних  членів  старшини.

Мазепа  звертається  до  війська  з  яскравою  промовою:  Братія,  прийшла  наша  пора;  скористаємось  цим  випадком:  помстимося  москалям  за  їх  тривале  насилля  над  нами,  за  всі  скоєні  ними  жорстокості  й  несправедливості,  збережемо  на  майбутні  часи  нашу  свободу  і  права  козацькі  од  їх  посягань!  Ось  коли  надійшов  час  скинути  з  себе  їх  остогидле  ярмо  й  зробити  нашу  Україну  країною  вільною  й  ні  від  кого  не  залежною.

За  словами  Пилипа  Орлика  (в  меморіялі  «Deduction  des  droits  de  l'Ukraine»  —  «Вивід  прав  України»,  складеному  1712  p.),  зміст  угоди  1708  р.  був  такий:  Україна  і  землі,  до  неї  прилучені,  мають  бути  вільними  й  незалежними;  король  шведський  зобов'язується  оберігати  їх  від  усіх  ворогів;  зокрема,  король  має  вислати  туди  негайно  помічні  війська,  коли  того  буде  вимагати  потреба  та  коли  цього  будуть  домагатися  гетьман  та  його  Стани  (Etats).  Усе  завойоване  на  території  Росії,  але  колись  належне  «руському»  (українському)  народові,  має  бути  повернене  до  Князівства  українського...

Через  кілька  днів  після  переходу  Мазепи  до  шведів  на  гетьманову  столицю  Батурин  напав  командуючий  російськими  військами  в  Україні  князь  Меншиков  і  вирізав  усіх  жителів:  6  тис.  чоловіків,  жінок  і  дітей.  Звістка  про  бойню  в  Батурині  й  терор,  що  його  розпочали  в  Україні  російські  війська,  заарештовуючи  й  страчуючи  за  найменшою  підозрою  в  симпатіях  до  Мазепи,  змінила  плани  багатьох  із  потенційних  прибічників  гетьмана.  Тим  часом  Петро  І  наказав  старшині,  що  не  пішла  за  Мазепою,  обрати  нового  гетьмана,  й  11  листопада  1708  р.  ним  став  Іван  Скоропадський.  Страхітливий  приклад  Батурина,  жорстокість  російських  військ  сіяли  жах  серед  українців,  водночас  протестанти-шведи  викликали  в  них  настороженість.  Тому  велика  частина  українського  населення  не  захотіла  підтримати  Мазепу.  Як  не  дивно,  але  єдиною  значною  групою  українського  населення,  що  таки  стала  на  бік  гетьмана,  були  запорожці.  Хоч  вони  й  часто  сварилися  з  ним  за  потурання  старшині,  та  все  ж  вважали  Мазепу  меншим  злом  порівняно  з  царем.  Але  за  це  рішення  вони  мали  дорого  заплатити.  У  травні  1709  р.  російські  війська  зруйнували  Січ,  а  цар  видав  постійно  чинний  наказ  страчувати  на  місці  кожного  пійманого  запорожця.

Протягом  осені,  зими  й  весни  1708—1709  рр.  військові  сили  суперників  маневрували,  прагнучи  знайти  для  себе  стратегічно  вигідні  позиції  та  заручитися  підтримкою  українського  населення.  Нарешті  28  червня  1709  р.  відбулася  Полтавська  битва  —  одна  з  найважливіших  битв  у  європейській  історії.  Переможцем  у  ній  вийшов  Петро  І,  у  результаті  чого  провалилися  плани  Швеції  підпорядкувати  собі  Північну  Європу.  Росія  ж  забезпечила  собі  контроль  над  узбережжям  Балтійського  моря  й  почала  перетворюватися  на  могутню  європейську  державу.  Тепер  остаточне  поглинання  Гетьманщини  міцніючою  Російською  імперією  було  тільки  питанням  часу.

Втікаючи  після  поразки  від  переслідування  російської  кінноти,  Мазепа  і  Карл  XII  знайшли  притулок  у  Молдавії,  що  належала  Османській  імперії.  Тут,  біля  міста  Бендери,  21  вересня  1709  р.  Іван  Мазепа  помер.  Похований  у  Галаці.  Через  два  роки  турецькі  мародери  в  пошуках  скарбів,  розкопали  могилу  і  не  знайшовши  їх,  викинули  тіло  гетьмана  на  вулицю.  Згодом  козаки  перепоховали  тіло  старого  гетьмана.
Ревний  покровитель  православ'я,  Іван  Мазепа  побудував  по  всій  Гетьманщині  цілу  низку  церков,  споруджених  у  стилі  українського  бароко.  Заходами  Мазепи  Києво-Могилянський  колегіум  набув  статусу  академії  (у  цей  час  відомої  як  «Могило-Мазепивіанська»)  (завдяки  матеріальній  підтримці  гетьмана  вона  спромоглася  спорудити  нові  корпуси  і  збільшити  кількість  спудеїв  до  2  тис.).
                                                 /Матеріал  взято  з  Вікіпедії/






ПРОКИНЬСЯ,  ІВАНЕ

Знов  дзвони  горланять
Батурин  лякають,
кров  пам"ять  марудить,
і  біль  не  стиха.
Прокинься,  Іване,
пора  цьому  краю
обмитись  від  бруду
й  чужого  гріха.

Прокинься,  Іване!
Пора  вже  напевно
прогнати  з  церков
тих  чужинських  попів,
які  в  твоїх  храмах
гласять  анафеми,
забули  про  кров
дитинчат  й  матерів.

Прокинься,  Мазепо
на  Січі  нарада
зібрались  гетьмани
чекають  тебе..
Брехню,  ту  далеко,
відправ  із  боргами,
на  північ,  Іване,
хай  там  і  помре.

Хіба  зрозуміти
чужинським  акторам,
що  рідному  краю
ти  зрадить  не  міг.
Чужим  не  зігрітись
ні  златом,  ні  словом
і  славу  чужую
не  випить  повік.

Дивися,  Іване  -
стають  побратими,
козацькій  державі
співає  Кобзар.
Ідуть  отамани,
полки  з  курінними,
Батурин  заграви
на  піках  зібрав.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=331198
Рубрика: Присвячення
дата надходження 18.04.2012
автор: Борода