Стоїть серед села самотня хата
І очі-вікна дивляться в світи.
Жила тут жінка на добро багата,
Та час прийшов і мусила піти.
Лишилася хатина сиротою,
Одним-одна, сарай – і той згорів.
Стікала крейда разом зі сльозою.
Єдина радість – зграйка яворів.
А ще так тішив хату спів пташиний,
У ньому чулось давнє, молоде,
Коли сюди збігалися стежини
І хлібом пахло літо золоте.
Ти зажурилась, бідолаго-хато?
Нехай до тебе прийде хоч у сни
Таке жадане і тепло, і свято,
Де за столами дочки і сини…
…Стоїть серед села самотня хата…
Грудень 2008 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328532
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2012
автор: Копачівна