П’ють росу в гніздечку юні соколята,
В дуба верховітті набирають сил.
Кличе їх до себе зірка розіп’ята,
Спробувати в небі оперених крил.
Та матуся пильна вберігає діток,
Щоб не помилились, рідні у житті.
Тінню той неспокій мчиться по між квіток -
Марево тривоги в бистрім розп’ятті.
Час прийде, стрілою змиють над полями,
Розітнуть веселки дощову вуаль,
Щоб не повернутись до своєї мами…
Та, між зір зависне, сіючи печаль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=328150
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2012
автор: Осіріс