Зозуля – доля горлом золотим
Моїм літам кувала позолоту.
Я не жалію, що вона за тим
Зронила позолоту у болото.
А інша віщувала срібний вік.
Була та зозулина срібногорла.
Але політ стрімкий її проліг
Понад проваллям безгомінним, чорним.
Кувала третя бронзові літа.
Та де вони? Напевно, лише Бог зна.
Пора минулась срібна й золота
І зрілих літ осипалася бронза.
Скупа четверта була на метал –
Мені літа провидла дерев’яні.
Я вже минув життєвий перевал,
Але кують зозулі на світанні.
В гаях-дібровах затужу не раз
За віком легкокрилим, швидкоплинним.
Зозуля п’ята подарує час
Із забуття, із мороку та глини.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=326573
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 31.03.2012
автор: СавчукМикола