* * *
Те журавли, прощальные их стоны...
Отлётов тех печальная труба...
Натянет дождь свои косые струны,
Коснётся пальцем этих струн ветла.
Арфистка грустная, не рано ль хмуришь брови? -
По плечи хрупкие закутана в туман.
Сыграй, ветла, мелодию любови,
Ту, без которой холодно словам.
Сыграй ты мне осенний плачь калины,
Сыграй мне всё, о чём тебя прошу.
Я не скрипичный ключ, а журавлиный
Тебе над полем в небе напишу.
Ліна Костенко
* * *
Ті журавлі, і їх прощальні сурми…
Тих відлітань сюїта голуба…
Натягне дощ свої осінні струни,
торкне ті струни пальчиком верба.
Сумна арфістко – рученьки вербові! –
по самі плечі вкутана в туман.
Зіграй мені мелодію любові,
ту, без котрої холодно словам.
Зіграй мені осінній плач калини.
Зіграй усе, що я тебе прошу.
Я не скрипковий ключ, а журавлиний
тобі над полем в небі напишу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=313322
Рубрика: Лирика
дата надходження 12.02.2012
автор: J. Serg