Ти далекий, як море, а милі мені не милі
і не милі вітри, від яких весняно й нестримно.
Виростаю зі свОго приватного божевілля...
Я б дощем... А виходить льодом по ринвах...
Я б травою... в пустелі твоєї волі,
Та забракло вогню, десь отам, на денці зіниць.
Септакордами щему вриваєшся поміж сни.
Тиша також болить. В неї темрява на престолі.
Заколисуєш втомою, вчиш сповивати чудо
В оксамитові сльози і марення з органзи.
Сильні крешуть з повітря. Живуть. Не бояться зим.
Що їм доля? Ліхтар. Що їм люди?
А й справді, а що їм люди?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=311862
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.02.2012
автор: Ляля Бо