давай пограєм у шахи
на сотні розкиданих шматин
я буду козаки ти ляхи
я буду княгиня ти хан пелехатий
я білі ти чорні
я небо ти землі
і з-під підвіконня
ввижалась катівня
це хто там кого так мордує на стелі
проектор думок заважав спать в постелі
і все заяложував стіни віршами
і шах найстрашніший напевне від мами
а мат - то від батька найгіршая кара.
в кутку та душа розтріпочена стане
й сама себе вгріє, сама і зов*яне.
Допоки цей ґвалт не залишить без тями.
А ПОТІМ РОКАМИ,
ЗНАЧНИМИ ШМАТКАМИ
ТЕБЕ РОЗРИВАТИМЕ
САМІСТЬ НІРВАНИ
САМОТНІСТЬ НЕ
СТАНЕ ТВОЇ ЛИЗАТЬ РАНИ
І КИНЕ В ВІЙНУ
ДЕСЬ ПІД АФГАНІСТАНИ!
ЗАЇКАМИ, В СОБІ
ЗАКРИТИМИ ДІТЯМИ,
МОВ НИТКАМИ ЗЛА,
ТВОЮ ДУШУ ЗНАЙШЛИ
ЗАШИТОЮ,
НЕ ПРИКРИТОЮ,
ЗРУЙНОВАНОЮ
ВЛАСНИМ ШЛУНКОВИМ
СОКОМ!...
Пробачте, батьку.
Я ненароком.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=294760
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 21.11.2011
автор: Хельга Ластівка