Клене,мій клене осінній,
Дай я тобі поворожу.
Сидровим грає промінням
Ранок дзвінкий і погожий.
Звідки ці барви яскраві,
Клене,самотній мій клене?
Тепла крихка золотАвінь
Впала на листя зелене...
Тліють листки в безголоссі,
Мов незагоєні рани,
Їх позазбирує осінь
В пишні чудні ікебани.
Зранку роздасть перехожим
Диво,яскраво-вогненне.
Дай я тобі поворожу,
Клене,невтішний мій клене...
Що тобі сниться ночами-
Буйні заквітчані весни?
Теплих дощів срібні брами?
Райдуг дзвінкі перевесла?
Повінь садів перетліла?
В травах розпатлані квіти?
Як би я,клене,хотіла
Душу тобі обігріти...
Наче обпалені ружі,
Тліють листочки-долоні...
Що ж ми з тобою,мій друже,
В світі такі безборонні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=288716
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.10.2011
автор: Наталя Данилюк