- Я прийду, - сказав і навіть через слухавку стало чути, як він посміхається, - але я сьогодні мертвий...
- Оу, то годувати тебе не треба, - вона теж посміхнулась, але геть тихо.
Йшов третій рік цих дивних стосінків на грані. Так ніби подружжя, що прожили разом чверть століття, потім розлучились із тріском і знову зійшлись, але соромляться про це заявити іншим. Якісь таємні виїзди в інші міста, якісь позаміські пікники, спільні друзі, кіноперегляди, вдавані провали в пам' яті, щоб приховати конфуз останнього сексу, фіктивні побачення, щоб зробити один одному боляче, або домогтись приступів ревнощів, якісь невибагливі сюрпризи, щоб натякнути, що сумуєш, кілька тижнів нібито у сварці, щоб додати перцю і пристрасті. Це втомлює, але не спустошує.
Ким він став для неї?.. Точка А, від якої почався відлік цієї гри із змінними правилами та подвійними цінностями. Гри, без якої стане прісно і дешево. гри, якої і він, і вона обов'язково позбудуться одночасно.
Він приходить опів на третю - плетений обвислий светр із задовгими рукавами. Надто часто кліпає від яскравого освітлення. Надто часто дихає - від пробігу сходами, а може від зустрічі. Вона хоче струсити його, струсити так, щоб зникла ця безнадійна міна, щоб врешті сказав, щось без дурнуватого сарказму, щоб стиснув кулаки і голос став не таким здавленим. Вона хоче його навчити бути більш відвертим, розрізняти повинність від бажання. Вона хоче показати йому інший світ - спрощений і неспотворений. Але він вже бачив його, давно і навіть тривало. Він бачив, що за тим світом йде далі, і тому не хоче все починати заново.
Ніла тримає його за руку, так ніби йде не квартирою, а переповненим концертним залом, ніби боїться загубитись у юрбі. Ніла знає, як це легко - загубитись. Марк знає, що це триватиме не довго - приступи "як я за тобою скучила" вганяють його в глухий кут, бо ніби й сам скучив, але зізнаватись не можна; бо ніби не мала права розраховувати на щось стабільне, але й приємно, що бажаний...
- Якщо завтра буде дощ, то розбудиш пізно, а нє, то в десятій.... - він повертається спиною і засинає.
Ніла знає, що означає пізно. Знає скільки треба часу, щоб зараз вийти в іншу кімнату і тихо прошипіти в кулаки "ідіот!!!" і довго-довго розмочувати жмут образи в горлі гарячим чаєм із бальзамом. Він буде неспокійно крутитися і прислухатись до звуків за стіною. Він буде лежати нерухомо, хоч це й непросто. Вона загляне в кімнату перед світанком, присяде і буде розглядати його обличчя, що на половину заглибилось у подушку. Вона навіть трішки сплакне і приставить палець до губ, а потім тихо вийде, причинивши двері.
Як вони жили до того? В неї - злети і падіння, один-єдиний, без якого ніяк, ні з ким, ніколи і ніде, який виявився не вартим навіть двох місяців того засліплення. В нього теж було щось типу великого і єдиного, але воно десь поїхало-полетіло- втекло, узявши слово вірності чи щось на зразок. У нього друзяк білше, ніж треба, а ще маніакальна любов до котів. У неї ... що там... здеється окрім музики - нічого. Два соціоелемента - як написали б у радянських книжках. Чи обов'язково таким мати щось спільне. Чи варто таким взагалі зустрічатися? Ах, даруйте, чи варто таким взагалі думати один про одного.
Він прокидається занадто пізно, хоч надворі сонячно. Ніла сидить у плетених шкарпетках і футболці на килимі і читає. Телевізор працює як каталізатор присутності людей у квартирі. Відчинені балконні двері раз у раз виривають фіранку назовні.
- Чого сидиш голою дyпою на протязі? - спросоння він говорить хрипло.
- Дyпою на протяг не сісти, це ж не матеріальне... - вона посміхається, але не відриває очей від книги.
- Зате запалення - це матеріальне, - він зачиняє балкон і сідає поряд, починає бездумно шарити каналами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=286521
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.10.2011
автор: Наталка Тактреба