Знову осінь плакала над нами
Листям-золотом і срібними дощами
І на голих гілках в візерунки
Ми свої вплітали поцілунки
Кроки хвилювалися по кронах
Ти була у білім, я – червоний
Осінь кольори злила в єдине
Заховавши нас у шатах диму
Знову кіт підглядував і сойка
Як вуста я пив твої солодкі
Ти казала: поряд стільки свідків
Я ж казав, що ми одні у світі
Тож чому над нами осінь плаче
Чи вона зиму в стосунках бачить
Ні, я знаю, плач цей щастя значить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=285446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.10.2011
автор: Олександр МкКола-вич