Я –
жменька,
маленька,
дрібненька –
де́щиця
попелу
білого –
відболілого,
перетлілого,
кволого,
охоло́лого,
безнаді́яного,
вітром
по всіх
світах
космічних
розвіяного.
Роки й віки –
позача́сся…
у безмежних світах –
попели́нки леткі́:
без залежностей
і зв`язків,
невагомі.
Витають безцільно
вільно
в ефірних
по́рухах невловимо —
мимо
минулого,
мимо
майбутнього,
мимо,
мимо…
Вогнем палким
до решти знищені.
Вогнем палким
від лукавства
захищені.
Як знав,
так захистив:
спалив до решти,
до щенту,
до само́го попелу,
вкрай.
І з вітром холодним,
байдужим і благородним
на всі чотири
безмежних по́ля -
доля -
турботливо одпустив:
спасе́нному – рай,
а вольному – вічная воля.
Воро́ни й во́рони
на перекопанім полі,
на чорній ріллі,
одразу після Іллі –
після третього Спаса,
завчасу,
квітучу мене
вирвали з коренем
із надійного лона
моєї землі –
і на всі чотири
порожні сторони.
Все мине.
Я -
комета.
Приблу́да
космічна
вічна.
Камінь і лід.
Ні гори́, ні дна –
одна.
Неприста́нна блука́лиця.
Кишать, рояться
світи́ і сонця́.
Мимо світів,
мимо зірок…
Вирок.
Рок.
Урок:
за уроком жорстким –
жорстокий урок.
Кожне світило
зустрі́чне
вічне
так романтично,
мило,
так зази́вно світило
надією.
Світлом лагідним
назавжди.
Зажди.
Не лети туди.
Туди
не ходи.
Там самолюбство, вогонь –
схолонь.
Таке вже було –
пройшло.
Шлейф пари услід.
Я лід.
Не вмовляй мене -
все мине.
Не розчула?
Усе вже минуло.
Лід і камінь.
Комета самотня – ти.
Хаотично лети.
Без надій.
Без мети.
Без орбіти.
Живи,
поки можеш жи-ти.
Збоку
так виглядає,
ніби я, без керма
й без вітрил,
по світах
хаотично
блукаю.
Але знаю:
я чогось
невтомно
шукаю –
раю?
Знаю!
Приведе
самотня моя
кам`яниста дорога
до єдиного у мені
і зі мною
МОГО!
справжнього
Бога.
Прихисти!
Спаси і помилуй.
Прости.
Не відпусти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=280488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.09.2011
автор: Валя Савелюк