На роздоллі, серед трав,
Кінь стриножений стояв.
Низько голову понурив:
Чи журився, чи дрімав.
На траві роса рясна --
Їж траву, поки весна.
Та в міцнім мотуззі ноги --
То ганьба для скакуна.
Похилилась голова,
Як некошена трава.
Хоч який там він скакун?
Так лиш -- сила тяглова.
Він би й сам не полетів,
Бо не зміг би й не схотів.
Вже давно забув про волю,
А про гідність -- поготів.
То чи журиться, чи спить:
Де там -- іскри з-під копит!
З козаченьком в сіделечку
Де Вкраїну боронить?..
Де -- з Дунаю воду пити,
В степу з вітром говорити,
У дівчини під вікнами
Де копитом в землю бити?
Журись, коню, за собою.
Бо вродивсь ти, як до бою,
А тебе захомутали
Й поставили коло гною.
Як випливе з-за села
Злотий човен без весла --
Розтриножать, загнуздають,
І в підводу, як вола...
На роздоллі серед трав
Кінь стриножений стояв:
-- Вільний!!! -- пужалном по ребрах.
Як ринувся! -- так і впав...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=272369
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.07.2011
автор: Валя Савелюк