В суд звернулась пані Віка,
З позовом на чоловіка.
- Це справжнісінький гігант,
Та боюсь його талант,
Доведе мене до смерті,
Отож буду я відверта.
Увесь час він вимагає,
А мене уже хитає.
Вимагає у обід,
Вже мені не милий світ.
З ранку, з вечора і вночі,
Вже мені запали очі.
Суд сказав авторитетно –
Натякнувши на конкретне.
- Ви із Богом собі йдіть,
Але висновки зробіть.
Не вмирають від такого,
Тож і суд тут нідочого
Жінка ледве не зомліла,
Наче крейда стала біла.
Зі стільця гігант устав.
- Ну то що –суддя спитав?
Той в підлогу втюпив очі,
- Та я й зараз також хочу..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253560
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.04.2011
автор: євген уткін