Я задихаюсь в пустоті, яка навколо.
Стою, і ніби хтось навкруг накреслив коло.
І та невидима стіна висока дуже,
А люди мимо ходять всі якісь байдужі.
Я голосно до них кричу, та їм не чути.
Пригадую колишній біль, щоб не забути.
Хотіла знищити його, та не зуміла,
В своєму серці пронесла, та й посивіла.
Приниження, гірких образ було доволі.
Жила волошкою в стерні, билинка в полі.
Дощі мочили і не раз знущався вітер,
Тому й не дивно, що тепер так мало квітів.
Стіна оточує мене, лиш небо синє.
"О, дорогий Ісусе мій! - кричу я нині. -
Чому вготована мені зі смутком доля?"
Сказав Ісус: " Моїх щедрот тобі доволі!"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247587
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: Мазур Наталя