Мово моя! Ти багатостраждальна,
Вішана, стріляна, топтана в бруд.
Цькована,гнана віками безжально,
-Боже за що ця хула й пересуд.
Ти в болотах Сандормоху конала,
Гнобилась в сталінських концтаборах.
Птахом казковим завжди оживала,
Бо не зломив ні терор ні ГУЛАГ.
Знову, безродні, виношують мрії,
Знову здіймають, перевертні, крик.
(-жить будем вместе с Великой Россией,
с нами могучий росийский язык)
Я поважаю усі інші мови
Рідна для когось є мова своя.
Тільки я проти , щоби у окови
Ти ,українська, закута була.
Ні я не проти щоб в мирі нам жити,
В братнім союзі народів слов’ян.
Мову ж свою- не дозволю згубити,
Мову прадавню батьків і краян.
Доки ти є то живуть в Україні,
Звичаї давні, обряди, пісні,.
Ти ж не загинула в грізній годині
Катом мордована на чужині.
Мово моя величава і сильна,
Не підкорив тебе лях та москаль.
Рідна моя! Будь від суржику вільна
І засіяєш неначе кришталь.
Мово моя! Ти постійно зі мною
В думах, у серці і я залюбки,
Мрію, живу, розмовляю тобою,
Благословенна ж будь роки й віки.
-
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247531
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2011
автор: євген уткін