У клоуна було дві ролі:
Одна це смерть, а інша це життя.
Веселоші в виставі, потім плакати від болі,
Пришвидшуючи ритм серцебиття.
Безпрограшно він продавав завжди свою гримасу,
Сміялися й раділи навколо глядачі,
Ішла його культура у широкі маси,
Зі скрипом, заржавілими були трохи ключі.
За це отримував він деколи важливі нагороди:
Колись усмішку, квіти і добрі слова,
І далі грав, хоч забував уже всі ноти,
Співала в серці в нього музика нова.
Йому здавалось, що весь світ навколо – сцена,
Поганих тут не має, що прийшли сюди,
Але чомусь із часом він для них ставав проблема,
Вони стирали ним натоптані сліди.
Йому боліло - в залі думали що грає,
Байдужість друзів убивала неповторний світ,
Перед очима в них він тихо помирає,
Їх крига в душах теж робила з нього лід.
Маленькі помсти і такі ж малі зневаги,
Він бачив все до себе це від тих людей,
Ще трішки і наблизиться кінець цієї саги,
Був лише клоун в царстві королів і фей.
Я думаю: за що отримав неуваги покарання,
Рутиною його робота і веселий сміх,
Звиклися до турботи, дивляться на нього без бажання.
«Мені він не потрібен, якщо клоун він для всіх».
8.02.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=239911
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.02.2011
автор: КРІПАКОС