Ви гляньте в минуле,
У Вічність...
Там стільки слів,
Легенд, казок,
Бажань, прокльонів і думок...
І все кристалізується у часі,
Росте і збільшується в масі,
І лине в нашу підсвідомість.
І ми багаті ніби,..
А натомість, -
Маємо лише проблеми
З тим клятим багажем.
Рішаєм безконечні теореми,
По серцю ріжемо ножем...
Мучимось!
А кажем, що живем.
І з тою карою вмираєм.
А радість!?.
А радість рідко маєм.
Живемо і не знаєм,
Що щастя - не коли узяв,
А руку помочі подав
І серцем своїм збагатився...
Ніхто бідою не нажився.
Не вір!..
Що з бідного по нитці
І вже в душі збудуєш храм...
Це тяжка кара людства -
Її узяв іще Адам.
І карму ту поніс в життя,
Як тяжкий гріх,
Якого і не було...
... Кололась доля, як оріх,
А зерна ми губили в часі...
І небо нас уже не чуло.
Людці на гроші були ласі
І множили цей гріх...
Коли ж розірвемо цей круг,
Коли сусід сусіду буде друг,..
А не вовк в овечі шкурі7
Коли ми станем щирі по натурі
І знімем цей проклятий гріх,
Що нас в полон узяв усіх?..
Хай рай опуститься на землю.
Та ні, душею я не темню...
Така найвища мрія
В мене є...
Що є моє,
Хай буде і твоє...
Тоді настане в світі рай.
І це від кожного залежить
Знай!!!
Молися Богу і бажай,
Щоб рай настав
В душі твоїй...
І світло розуму там сій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=220929
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 08.11.2010
автор: Володимир Кухарчук