В десять років заявив він:
«Я ніколи не помру!
Стільки всього в цьому світі!
Буду грати в його гру –
грати в Сонце, грати в Небо,
у війну і у любов!
Так багато всього треба
ще зробити – будь здоров!
Робив якісь справи.
Ніс власний тягар.
Шукав всюди правду.
Витав серед хмар.
Чув чудесний
спів небесний:
«Ми ніколи не помрем!»
В сорок років він подумав:
«Я нічого ще не встиг!
Зовсім ще маленька сума
на рахунку справ значних!
Не кохав ще так, як треба!
Толком не повоював!
Не натішивсь сонцем в небі!
Сенс життя ще не пізнав!»
До цілей високих
прагнув у житті.
Вірив в мир і спокій
в душі в майбутті.
Світ духовний
світла повний.
Хто повірить – не помре!
В дев’яносто опинився
він на смертному одрі.
Богу щиро помолився
і тихенько шепотів:
«Я покаятися мушу –
мало вірив в свою гру!
Якщо приймеш мою душу,
я ніколи не помру!»
Сказать Тобі маю,
що будував храм.
Серцем відчуваю –
я більше не сам.
Ми готові
до любові!
Ми ніколи не помрем!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=216890
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.10.2010
автор: Віктор Ох