Я йшов вперед інколи біг
Не відчуваючи своїх ніг
Літом дощ лив зимою падав сніг
Я думав що я все зробити зміг
Я думав що я все вже встиг
Але в очах Божих я зник
І лиш німий лунав мій крик
Невже я теж є серед тих
Не особливий такий як всі
І дні мої такі ж всі сірі
Я сам в собі у своїй вірі
Зовні холодний а душею горів
Поміж вічності років
Так є багато сказати не має слів
І знову мій німий спів
Я не спинив життя коли треба
І вкотре не коло тебе
Не бачив блакиті сонця і золота неба
Яка мета всього цього потреба
Коли й навіть любов сліпа
Знову заїжджені слова
Ти ж хліба так і не спекла
Ти не хотіла хоча й могла
І в невідомості душа була
Такий був новий план
Ще кілька свіжих ран
А я і далі шукаю свій талан
Я тільки море в твій океан
Іду усе своє життя до твого дому
Забув вкотре про втому
Серед цього содому
А мені байдуже худому
Давно позаду я іду
Напевно скоро упаду
Так свого щастя й не знайду
Хай інші розбиватимуть стіну
Побачити його весну
А я тоді тону
У сні своєму свого сну я засну
5.09.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213923
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.10.2010
автор: КРІПАКОС