Якщо ти Боже мене ще пам’ятаєш,
Може тоді ти все це добре знаєш?
Моє ім’я і прізвище моє,
Воно десь у твоїх скрижалях може є?
Скажи, яка завтра буде погода,
Чому не схожий я на сірого народа?
Чому так холодно, хоч сонце всім нам світить,
Скажи, чому? О Боже, ми ж твої всі діти!
Чому самотність настає коли весь світ вже спить,
Чому серце стискається від болі і болить?
І коли дощ дрібний паде то всі щасливі,
І зовсім навпаки нераді гарній зливі.
Як так здається, що любов ти бачиш і не торкаєш,
Здається що живеш, але насправді помираєш?
Ніхто не в силі це зарадити й допомогти,
Ти на колінах, а тобі потрібно йти.
І непомітно так життя летить і пролітає,
Сьогодні ще одна надія помирає,
Сміятися чи плакати, мовчати або крикнути, -
Чомусь не можу я до цього світу звикнути!
Дивитися в перед і бачити самотність,
І розуміти всю оцю невідворотність.
Без права на любов, без права щось змінити,
Хіба можливо у таких умовах жити?
І розуміти все що станеться - це ти,
А я ніхто, я лиш твої сліди.
Як буде дощ, мене тоді не буде,
І через років сто у пам’яті забуде,
Той хто сьогодні ще мене і пам'ятає,
А завтра? Завтра він мене уже не знає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=213762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2010
автор: КРІПАКОС