Народ український крізь тисячі літ
Проніс, не забув рідну мову,
На ній нам Тарас написав "Заповіт",
Завбачивши світлу обнову.
Я прагну до чистих джерел припадать,
Глибоких, святих, наша Ненько!
Вірші українською хочу складать,
Бо нею писав сам Шевченко!
Колись школярі у глухому селі
Вивчали (і знали!) російську.
І диву даєшся: чому ж москалі
"Нікак нє поймут" українську?
А деякі наші державні мужі
Державної мови не знають,
Калічать її, мов заброди чужі,
Відверто її зневажають.
Такі заведуть на дороги криві.
Не вірте облесливим маскам!
Бо ще збереглася у їхній крові
Імперського духу закваска!
І звідки до нас, і коли занесло
Це сім'я пихате, чужинське?
Тебе зневажають, творять тобі зло,
А сало їдять - українське!
То ж будем уважно тепер вибирать
Своїх депутатів ми знову:
Чи здатні вони зберігать, шанувать
Держави козацької мову!
14.01.07
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=209382
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.09.2010
автор: Микола Верещака