чорний стілець

До  кабінету  заходять  люди  і  вмощуються  на  ньому.  Дехто  по-панськи  розсідається,  є  такі,  що  всупереч  будь-яким  правилам  етики  закидають  ногу  на  ногу,  інші  ж  сидять  причаяно,  з  відчаєм  у  очах,  скромно  склавши  колінця  докупки,  тереблять  пожмакану  хусточку  в  руках.
Сьогодні  в  ньому  сидить  ангел.  Він  не  вміє  себе  поводити  у  подібних  закладах,  невпевнено  відповідає  на  запитання,  плутається  в  поясненнях,  зненацька  замовкає,  хмуриться.
-Ти  справді  хочеш  стати  людиною?  –  наче  «удари  молота  і  серця»  гримить  голос  Посла.
-  Я  не  впевнений,  -  стискає  плечима  знічено,  -  але  хотів  би  спробувати.
-  Цивілізація  змінює.  Ти  більше  не  зможеш  у  водяній  гладі  роздивлятися  своє  обличчя,  для  цього  тобі  знадобиться  дзеркало,  ти  втратиш  відчуття  часу  і  будеш  прив'язаний  до  годинника,  ти  більше  не  посмієш  зустрічати  сонце  на  даху  хрущовки  -  ти  почнеш  боятись  висоти,  ти  більше  не  захочеш  проводити  ночі  в  горах,  ти  шукатимеш  абсолютної  тиші  в  двокімнатній  із  вимненим  телевізором,  телефоном,  холодильником  та  світлами.  Але  не  знайдеш  її.  Ти  перестанеш  дивитись  в  очі  і  говоритимеш  банальні  речі  –  стандартні  слова  ввічливості.  Твої  дні  будуть  складатися  із  потреб:  мушу  і  варто.  А  слово  "хочу"  залишиться  в  минулому.  І  врешті  –  тобі  дадуть  чудне  ім'я  як  мінімум  з  двох  слів.  Так  ти  станеш  одним  із  тисяч  та  мільйонів  –  наближатимешся  до  життя,  віддалятимешся  від  гармонії.  Ти  хочеш  цього?
Ангел  плакав.  На  його  нижній  губі  яскравіла  цятка  крові  –  від  надто  стиснутих  щелеп.
-Я  тепер  знаю,  чому  вони  такі  жорстокі  один  з  одним  і  такі  вразливі  на  самоті…  мені  шкода  їх.
-Вони  не  мають  спокою…  встановлюють  власні  правила,  самі  ж  від  них  страждають,  один  одного  нищать  і  карають,  а  потім  відвідують  могили  і  тримають  скорботу.
-Вони  такі  нераціональні…
-Вони  –  люди.
-Тоді  я  краще  залишись  міфічною  істотою  без  громадянства  та  імені.
Ангел  встав  і  пішов.  Тільки  начорному  кріслі,  як  докір,  залишилась  біла  пір'їнка  з  його  крил…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182465
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.04.2010
автор: Наталка Тактреба