Я знову в дзеркало дивлюсь на себе,
А бачу в ньому мамине лице:
Останній погляд,як осіннє небо
І усмішка печаль мені несе.
Все більше перетворюється в мудрість
Років моїх вагомі надбання.
І сум плечей, й минулого минучість
Прийшли не зразу і не навмання.
Дивлюся в дзеркало і розумію:
Все більше схожа на матусю я.
Боюся схибити, бо ще не вмію
Так жити, як колись вона жила.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=182343
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 07.04.2010
автор: Радченко