Ступаю м'яко, тихо, ніби кішка
Проснулася в мені на цю хвилину.
Сучки минаю, не іду, а плину:
Там, за кущами, майже що картинно
Фазан ховає випрану маніжку.
Який він гордий, а який...великий!
Здивована, не глянувши під ноги,
Ламаю все, що впало на дорогу,
І... О досада тріскоту гучного! -
Лякає красень неприємним криком.
То ж завмираю над корчем невдало.
Кошаче у мені зникає все, бо
Ми летимо - я в кущ, фазан у небо,
Торкаюсь лобом до зелених стебел,
І відчуваю, в кропиву упала.
Так гірко, що і птах мені не любий.
Пашить чоло, від кропиви гаряче.
Здається, мить одна, і я заплачу.
Поспішно піднімаюся, та бачу
Маніжку - ніби усміх білозубий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.04.2024
автор: Горова Л.