Над містом-супутником, містом-заводом,
де законсервовано літ п'ятдесят,
світило встає і світило заходить.
Бетонні коробки, три школи, дєтсад...
Ніщо не змінилось практично звідтоді, –
курсують автобуси, мір, труд і май.
Життя пролетарське тече на заводі,
що в небо загрозливо випнув димар.
Ставок-охолоджувач мирно парує,
світанок яріє над брижами вод.
Життя своє цінне розтрачуєш всує,
якщо не пішов працювать на завод!
І байдуже – атомка, ГЕСка чи ТЕСка,
чи шахта вугільна, чи доменна піч,
чи область Донецька, чи область Одеська, –
не в тому сам цимес, не в тому вся річ!
А в тім, що плекає містечко-супутник
уклад заводського життя, що п'янить!
Засмоктує, наче бермудський трикутник.
Дарує насичену сірістю мить!
Але головний подарунок – стабільність.
Десятками літ плине день бабака!
Заводу рідненького грізне гудіння
навіки у серці моєму гика!
А як же забути бетонні обличчя
рідненьких пропитих і злих заводчан!?
Ходіть, обійму вас, не бійтеся – ближче!
Не бачились вічність! Не вірю очам!
Повік не забуду тебе, мій заводе
(свій шлях трудовий на тобі починав!)
і місто-супутник, маленьке і горде,
що кличе в свою консервовану Нав.
У рай, де гаряча вода – із заводу!
В музей комунізму, що піку досяг!
Над містом-супутником сонце заходить,
і так ще, як мінімум, – літ п'ятдесят...
© Сашко Обрій.
11.02.24
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011130
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2024
автор: Олександр Обрій