Весна пробудила дерева,
Своєю легкою рукою ...
Якась заважала їй ст*рва
Що живиться плоттю і кров'ю.
Щось схоже на Гідру, Химеру,
Висмоктує сили життєві,
Мов з номенклатур Люцифера,
Якогось нелюдського древа.
І як її здихатись? Дихає
Весна так з цілющою силою,
Що враз зціпеніли всі віхоли,
Що дмухали в душу щосили.
І денно, і нощно, щомиті,
Сліпучі спалахують люстри,
Як нові сузір'я всесвітні, -
Бутони, суцвіття, пелюстки.
Це наче оновлення Світу,
Цілющі фонтани б'ють соків!
Як добре, - прийшла вона в строки,
А в спину вже дихає літо.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1011001
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2024
автор: Рунельо Вахейко