Осипається цвіт. Оксамитить пелюстками шлях,
Що проходить крізь нас, наче спис крізь нескорені груди.
Ошаліла весна заблукала в квітучих гілках.
Так Офелія йшла і вінки залишала усюди...
Сніг зі згарищ зійшов, і червоні струмки розлились.
Захмеліла земля, їх гірким переповнена трунком.
Чи бува не тому так рожево сади розрослись
Мигдалево - вишневим небаченим пишним дарунком?
Не спинити життя. Легіт легко пелюстки несе,
Наче лицарів душі, що в небі цю весну стрічають.
Ми торуємо шлях, і на ньому нам - понад усе -
Треба кущ купини, що у полум'ї днів не згорає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010914
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2024
автор: Вадим Димофф