Розгнуздані думки… Дала їм волю…
Розбіглися аж за межу видінь…
Роями потім піднялися вгору.
Ударив голосно церковний дзвін.
Злякалися й вернулися в своє обійстя,
Зібрались в купку й залягли на дно –
Знайшли надійне, тепле й тихе місце.
Я хочу розбути їх – мені не все одно,
Чи сплять вони, а чи злітають ввись.
Я хочу, щоб були завжди зі мною.
Одна злетіла, друга… Ти дивись…
Злетіли восени – вертаються весною.
Думки мої, чому ви невеселі?
Чому? Чому? Та відповідь одна:
Дружини, матері у кожній у оселі
Заплакані, бо за вікном… війна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1010003
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.03.2024
автор: М_А_Л_Ь_В_А