Ох, війна без кінця і без краю…
Безкінечна й безкрая біда!
Україно моя! Рідний краю!
Скільки знищено праці й труда!
Поруйновано шахти й заводи,
поруйновані села й міста,
по яких, як в прогнозах погоди,
з неба десь і щодня приліта.
Твої землі родючі розриті
від снарядів, від мін і від бомб,
де у вирвах валяються вбиті
між траншей й бліндажів-катакомб.
Скільки без вісти, канувши в лету,
душ загублених вбитих людей
смерть знайшли свою, ніби вендету
від Ізраїлевих іудей!
Ох, Богдане Хмельницький, навіщо
ти докупи збирав козаків,
що в запалі своєму зловіщім
у містечках вбивали жидів?
Краще б було, якби московітів
повбивали ви всіх, щоб вони
зникли геть із землі, й їхні діти
не змогли розпочати війни.
Ця війна без кінця і без краю
нищить наш український народ.
Хто її розпочав, добре знаю,
й хто посіяв розбрат і розброд.
В Україні трагедія нині
і немає спокою ніде,
навіть десь там у тій Палестині
миру теж нема для іудей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009680
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2024
автор: Павло Коваленко