Важкі дні, уже минули,
Скакав тиск, як сп’янілий чорт,
Тож затемнення відбули,
Хвилювань, позбулися вдвох.
Кіт- пройдоха, десь гуляло,
Аж три ніченьки та й підряд,
Але ж знав, де дають сало,
І м’ясце - певно кращий смак.
Та сумної, нині ночі,
Дід лишив, його у хаті,
І куди, дивились очі,
Чи думки, заснули в пастці.
Чи забув, бабця спить чутно,
Двері навстіж, коту воля,
Розбудив, її так хутко,
Жерти хтів, такенька доля.
З трьох годин, так і не спала,
Який сон? Справжня дурепа,
Чом кота, геть не прогнала,
От й настигла, враз халепа.
Раннє сонце, розбудило,
Кожен снідав, сам по собІ,
Сумний дід, як той Гаврило,
При думках, немов у луні.
Каже бабця,- Нехай посплю,
Бо ж, на жаль, безсила стала,
Важкі очі, трішки зімкну,
Це ж пів ночі, я не спала.
Та та мрія, як лелека,
Воля є, у піднебесся,
Полетіла, так далеко,
Не змогла, там поселиться.
Задрімала, хвилин двадцять,
Чує звуки, молоточком,
Невезуха, взяла трясця,
Хай пройшла б, краще садочком,
Щоби силоньку, замати,
Негаразди... вгамувати.
Розібратися охота,
Вмить підня́лася із ліжка,
Рушить сон, стара морока,
Від образ, у горлі кістка.
Та то дід, не гаяв часу,
Зо три дні, двері скрипіли,
На лиці бачу гримасу,
-Їх шкода́́, бач, поржавіли.
Я тепер, спитати хочу,
Чи навчився він любити?
Собі голову морочу,
А чи здатен оцінити?
Хоч стара́, весь час кручуся,
Як у колесі, та білка,
Чи з ним знову, посварюся,
Знай, не наймичка, а жінка.
Жаль, не вміє цінувати,
Як москаль, свою дружину,
Не дає, часто поспати,
Потрясе, в ліжку пружину,
Ніби хоче, щось сказати.
Гарний день, зирить у вікно,
В хаті спокій, тихо- тихо,
От життя, немов би кіно,
Скажу вам, все це не лихо.
Може в діда, критичні дні,
Від тих бурь, що пруть магнітні,
Комусь смішно… думаю ні,
Загублю думки гранітні…
Хай минає, сей буревій.
27.03.2024р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2024
автор: Ніна Незламна