Десятки костюмів на сцені мінялись,
Чужими словами кохання пізнав.
Від реплік чужих з тебе всі насміхались,
А десь в глибині сумував і страждав.
Мов двері у всесвіт відкрили куліси,
Змінивши себе, нову роль надівав.
Старі монологи, та нові репризи
І дух театральний немов обійняв.
Лунали слова в поєднанні з піснями,
Глядач заворожений ловить сюжет.
А ті хто на сцені, немов в ритуалі,
Себе віддавали на творчий бенкет.
Для когось в житті вже не сяють софіти,
Не кидають квіти на сцені до ніг.
Але він мав щастя хвилину світити,
А може в собі творчу іскру зберіг.
Життя теж театр одного актора,
Є паузи, сльози, зітхання душі.
Є плани на завтра і гордість за вчора,
Бувають хвилини, коли на межі.
Не завжди в цій ролі тобі аплодують,
Хоч оплески дійсно підтримують нас.
На сцені хто був, усім серцем відчують,
Як вигуки-Браво!!! Сповільнюють час.
27.03.24р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009607
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2024
автор: Степан Олександр