Лелекам вголос не накажеш не летіти…

Летять  додому,  повертаються  здалека,
Краями  рідними  над  клекотом  вогнів,
Прадавні  вісники  весни  й  тепла  –  лелеки,
Торують  просторінь  дорогами  до  гнізд.

Лелекам  вголос  не  накажеш  не  летіти…
У  них  призначення  своє:  творити  мир.
Земля  відкриє  острівці  криниць  –  магніти,  
Щоб  сил  набралися,  розрізавши  дими.
 
Летять  додому  вкотре,  прикордонням  вбитим,
Навколо  жах  війни,  розірваний  ландшафт.
Живцем  поховані  світанки,  кров’ю  вмиті…
Болить  природи  розчепірена  душа.

Лелекам  вголос  не  накажеш  не  летіти…
Вони  спіймали  для  польоту  справжню  мить.
Несуть  на  крилах  переможних  днів  привіти,
Неначе  янголи,  що  селяться  з  людьми…

19:06,  24.03.2024  рік.

Зображення:  https://zbruc.eu/node/111144

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009380
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2024
автор: yusey