Когось, можливо, не вражає красота природи,
Не надихає радісна мелодія дощу,
Ні сонця промені, що чудно сяють ранком в росах,
Ані пташиний стоголосий щебет у ліску.
І душу не торкає шепіт вітру таємничий,
Ні грозової громовиці спалах в небесах,
Поважні неквапливі танці срібляних сніжинок,
Ані розкішно-чарівне цвітіння у садах.
О! Як багато дивини існує у природі!
Красу творінь Господніх рахувати не берусь.
Пробачте, що люблю понад усе оті красоти
У повсякденному житті й нікуди не спішу.
Смакую кожну мить життя, бо швидко час спливає,
І щастя може іншою стежиною пройти.
Від горя різні політичні ігри не спасають,
Лише відволікають від любові до краси.
Пробачте, що любов моя не наділяє щастям…
Але, як кожен з нас любов поселить у душі,
Життя він зможе зрозуміти набагато краще,
І швидко шлях легкий знайде до виконання мрій.
03.08.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1009223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.03.2024
автор: Martsin Slavo