Я хочу тиші, дайте мені тиші,
Спиніть оту скаженую орду!
І хай до весни листячко торішнє
красується із квітом у ряду.
Я хочу в ліс, де спів летить у виші,
До неба руки простягли дуби.
Верба в сережках, в річечці дерева,
І під містком багатолітній хмиз.
О як я мрію зазирнуть в дитинство,
де небо й очі тільки голубі.
Там білі хмари, сни там кольорові,
Й хатки в соломі і кукурудзі.
Несе з снігів мій батько-листоноша,
бриндуші перші з балки, степові.
Дивлюсь, у полі сонячне колосся,
В саду циганки-яблука малі.
Реп’ях, стежина, стрічка у волоссі.
Гроза, веселка, вихор-суховій.
І ось з печі велично паляниці
Та в полотна домашнього сувій.
Духмяний дух від предків - світ святий!
Воно ж бо й є – там прикрощі великі:
Коліна биті, пустощі – дрібня.
Тепер убиті – ми живемо вбиті, й не раз…
Глузує гвалтами «рідня».
О, я ж за тишу! Як за тую тишу вмирають,
друзі й Рідна нерідня.
Стояти кріпко, вистояти мусим,
Щоб стала тиша, як міцна броня.
Щоби ця тиша бачила світанки,
Щоби дуби стояли вікові.
Молитву-клятву заховаю в збанку,
І не порушу спокій віковий.
Я вам вклоняюсь, Янголи-Боронці,
І кожній Матінці- сухій траві!
О Сили Роду, наші Охоронці,
Боги Всесильні у Святій Землі!
Дари жертовні, Матінко-Природо,
гріхи - спокута крові і страждань.
Вогню й ненависті – сильнішої отрути,
Жалі-жалі не втримає Скрижаль.
Які Титани, їм не можна вмерти!
На варті обмаль… Рідко вже кому
Нас захищати… Їм-бо не до смерті!
Бо як не їм, тоді – нема кому!
Ті, що вродились – мамина малеча.
Ті, що сховались в норах у вовків,
Од’їли пуза, і гніздо лелече
Перенесли до буцімто дворів.
Є ще шакали, поїдають падаль,
І шкірять зуби:» Ми тут на війні!»
Попівські ряси і маснії губи,
Експерти в роздумах, тяжкій журбі.
А ті, що рили – риються в коритах,
Де їжі повно, все собі-собі!
Ви стоїте, о Воїни- Молитви,
щитом з Любові й помочі Рідні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008936
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2024
автор: fialka@