Рознесло мої рими. Чи водами талими, чи
ВеснянИми вітрами, що в голому гіллі свистіли.
Та збираю їх вперто, по давніх слідах ідучи,
Де тепло від забутих бажань ще пригадує тіло.
Всі листки перепрілі скуйовджені знічено в жмих.
І нічим не нагадують осені спалах гарячий.
Та метелик зробив собі теплого ліжника з них,
А від сонця проснеться, і першу фіалку побачить.
Перламутрових крилець мій стомлений погляд на мить
Доторкнеться, й здивує нового відродження взіром:
Завіконня безбарвне всіма кольорами горить,
І загублені з осені ельфи простягують ліру!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.03.2024
автор: Горова Л.