Пронизливий галас вокзалу
ще досі у згадках її:
Коханого там проводжала
у даль, де криваві бої.
Вечірня багрянь горизонту
шле денно зажуру здалік –
Чекає єдиного з фронту,
котрий у окопах вже рік.
Все рідше й чуттєвіше пише,
що любить, що цілий, живий.
І спальні порушують тишу
щовечір палкі молитви.
Про любого думає стало,
тлить серце бажання вогонь,
Щоб знову у шумі вокзалу
чимдуж обійняти його.
[i]24.Х.23 р.[/i]
[i]*даний вірш публікувався в журналі "Дніпро"[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1008217
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2024
автор: Прозектор