Він писав їй: «Люба, моя, дорогоцінна дівчинко
Той вечір коли ми зустрілись наповнився щастям,
І я закохався, мов врешті знайшов для вічності
Найкращу риму у сяйві твого кохання».
А вона читала так ніжно його освідчення
І думала: «Господи, мало, що він красивий, ще й
Отримав у спадок розправлені крила вірності
А такі випадковості дуже і дуже рідкісні вже».
Та не знала вона, що писав упівсили поезію він,
Що найкращі рядки зберігав для польотів самотності,
І не знаючи те, поцілунком погодила відповідь
І щаслива тоді віддала своє серце повністю.
Ті, що сонце собі бережуть, а дарують місяць,
Плекають кохання, що тіні чорнильні місить.
22.02.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1007869
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.03.2024
автор: Володимир Каразуб