Коли відпущена душа
Цілує найріднішу душу.
Коли зростає вкотре шанс
Стіну високу з місця зрушить.
Коли наперекір всьому
Тебе так хочу обійняти.
Коли не цілячись Амур
Стрілою пригоща завзято.
Тоді живу, творю й лечу
До піднебесного багаття.
Тоді в роззуту маячню
Повірю, наче у розп’яття.
Тоді, ледь видимим ростком
Армовані розверзну плити.
Тоді з повітряним ковтком,
Жаданим щастям оповитий,
Складу модель свого життя,
Усі частинки віднайшовши.
Без зайвих звернень і питань,
До струн дістануся найтонших.
Тоді відвертість вируша
В твою туманність небайдужу.
Коли відпущена душа
Цілує найріднішу душу.
21:38, 03.11.2018 рік.
Зображення: https://www.sunhome.ru
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.02.2024
автор: yusey