Я зморився від ноші земної.
Зоревічністю марить померкла душа.
Вже в дорозі, можливо, за мною
Та, якій не давав ще ніхто відкоша.
Хай ще юність клечає обличчя,
Та утомою снядіє серце давно.
Імовірно, тому вже за звичай
Упиватись мені до смеркання вином.
Все сильніше нутром охололим
Норовить уві сні закінчити цю путь,
Де не гасли б заграви ніколи,
Що у край без печалей і часу ведуть.
[i]07.ІІ.24 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005276
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2024
автор: Прозектор