Напевно, день доходить до межі.
Напевно, межі звисли понад прірву.
Стрижуть надії стомлені стрижі,
а попри неї - обтинають віру.
На тілі вервиць - свіжа мука стигм.
Кровавлять пальці, аж молитва стогне.
А ми ж усі зібрались не за тим,
бо йшли кувати зовсім інші догми!
Горять ліси, волочаться дими.
О ні, то люлька з рук не Божих зовсім!
І наче й повертаєм з блудів ми,
та потім розуміємо, здалося.
І вже немає змісту бити в грім
і попід вікна сіяти набати.
Ще день тримається межі, а втім
оту межу нема кому тримати.
6.02.24 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1005138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2024
автор: Леся Геник