1
Здавалося би, щастям багатій,
Дітей рости і просто вільно дихай...
І хоч неідеально все в бутті,
Та всі живі й над головою — стріха.
Однак недоля стала на постій,
За нею слідом приблукало лихо.
2
І неважливо ким раніше був:
Митець, чи писар, чи простий глашатай —
Твій шлях — віднині лати, аркебуз,
Офіри та жертовний вчинок ратний.
Утратив знов сусід здоровий глузд.
Он, чуєш, поруч вже гримлять гармати...
3
Однак не вічна ця студена ніч,
Бо наше сонце неодмінно зійде:
І згине ворог в пеклі вогнянíм,
І закінчаться всі лютневі іди.
Народ мій знов розквітне по весні —
В болоті ж назавжди сконає гідра!
__
ілюстрації @lovelana_._ (інстаграм)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1004938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.02.2024
автор: Яніта Владович