Нависають бурульки зі стріхи,
Щоки щипає аж морозець.
І не треба простої зловтіхи,
Коли серце торкає різець.
Долі віти схилила калина
До прикритої снігом землі.
Втислась в землю й маленька хатина,
Сповідаючи вітру жалі.
Що зтьмяніли від часу віконця
Вже повільно вбирають тепло.
В шпарки лізе, гуде студениця,
Вирувало життя та й пройшло.
Зруйнувала війна людські долі,
Кому смерть, кому шлях в нікуди.
І жнивує життєві недолі,
Замітає пороша сліди.
Простягає незайманість в простір
Сніжний витвір красуні зими.
Скупе сонечко все ж дає моці,
Щоб діждати нової весни.
17.01.2024
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1003360
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2024
автор: Валентина Ланевич