Кажи мені частіше, дзеркало правдиве,
що втомлена душа і шкіра помарніла,
згасає розум мій, занепадає сила:
"Прийми, що ти старий, не сподівайся дива;
природі краще покоритися, можливо,
та час примушує боротися щосили." -
Завжди, коли вода в мені вогонь гасила,
розвіювався сон, тривалий, хворобливий,
і що життя летить, я розумів чудово,
і що воно буває тільки раз єдиний,
і у моєму серці знов лунало слово
про ту, яка була самотня в кожній днині,
яка звільнилася з прекрасної окови
і, думаю, затьмила славу всіх донині.
[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=I3l3Aj3WAZs[/youtube]
[b]FRANCISCI PETRARCHE FRAGMENTA CCCLXI[/b]
Dicemi spesso il mio fidato speglio,
l'animo stanco, e la cangiata scorza
e la scemata mia destrezza e forza:
« Non ti nasconder piú, tu se' pur veglio;
obedir a natura in tutto è il meglio,
ch' a contender con lei 'l tempo ne sforza ». -
Súbito allor, com' acqua 'l foco amorza,
d' un lungo e grave sonno mi risveglio,
e veggio ben che 'l nostro viver vola
e ch' esser non si pò piú d'una volta;
e 'n mezzo 'l cor mi sona una parola
di lei ch' è or dal suo bel nodo sciolta,
ma ne' suoi giorni al mondo fu sí sola,
ch' a tutte, s' i' non erro, fama à tolta.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1002498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.01.2024
автор: Зоя Бідило