Наші келихи кохання,
Недопиті ще, мабуть,
І, можливо, у багаття,
Дрова пристрасті впадуть,
Аби полум’ям багряним
Охопило небеса
І на них вже догоріла,
Неприкаяна душа.
Тіло терпить все, що в силах…
Що не в силах, терпить теж.
Больовий поріг душевний,
Планку «h» тримає теж,
Порожніє, з часом келих,
Випаровує вино,
Залишаючи червону,
Пляму, що зрослась зі склом.
Скільки треба води в річці,
Утекти за горизонт,
Аби з келихів під вечір,
Нам зробити ще ковток?
Щоб допити, недопите,
Розказати, що в душі,
Обійняти…І любити,
Як було давно колись.
Наші келихи кохання,
Недопиті…І, на жаль,
Не дописаний любовний,
Драми нашої роман,
Вже, здається, що одне лиш
Залишилося в житті…
Келих вдарити об келих,
Скло забувши на столі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1001738
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2023
автор: Ярослав Ланьо