Ти поясниш хіба мені — звідки
Оці дивні уяви думок?
Припини! — Це висмоктує мізки,
Даймо розуму спокій за крок,
Поки думка, у муках прозріння
Шлях до слів не знайшовши в мені,
Щоб отримати з пекла спасіння,
Розірве навпіл груди мої.
Промишляти мистецтвом у світі,
Потішати незрячі уми —
Це, як бавляться з дзеркалом діти,
Із безоднею граємось ми.
Але тількі-но світоч згасає,
Спрагло випивши думку сповна,
Біля свічки метелик згорає,
Щоб довіку палала вона!
OSAlx2о23-12
Жан-Батист Сантерр. около 1700
*
Разве ты объяснишь мне — откуда
Эти странные образы дум?
Отвлеки мою волю от чуда,
Обреки на бездействие ум.
Я боюсь, что наступит мгновенье,
И, не зная дороги к словам,
Мысль, возникшая в муках творенья,
Разорвёт мою грудь пополам.
Промышляя искусством на свете,
Услаждая слепые умы,
Словно малые глупые дети,
Веселимся над пропастью мы.
Но лишь только черёд наступает,
Обожжённые крылья влача,
Мотылёк у свечи умирает,
Чтобы вечно пылала свеча!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1000703
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.12.2023
автор: Под Сукно